/Files/images/candle1.png/Files/images/В.М.Мельник.png

МЕЛЬНИК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

/Files/images/dddd.png/Files/images/Служив.png/Files/images/Служив2.png

Дата та місце народження: 2 квітня 1977 р., с. Чорниж, Маневицький район, Волинська область.
Дата та місце загибелі: 14 лютого 2015 р., м. Дебальцеве, Донецька область.
Звання: старший сержант.
Посада: командир танку.
Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада.
Обставини загибелі: загинув 14 лютого 2015 р. під час штурмових дій взводного опорного пункту в
районі м. Дебальцеве Донецької області.
Сімейний стан: залишились батьки, дружина та 8-річний син.
Місце поховання: с. Чорниж, Маневицький район, Волинська область
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
2 квітня 1977 року, сонячного весняного дня, в селянській родині Тетяни Матвіївни та Михайла Семеновича Мельників народився син, якому дали ймення Володимир. Свою шкільну дорогу розпочав у Чорнизькій загальноосвітній школі I-III ступенів, яку закінчив у 1995 році.
Хлопчина зростав вихованим та дисциплінованим, фізично загартованим юнаком, який успішно поєднував шкільне навчання та розваги з друзями, допомагав батькам по господарству, знаходив час для читання улюблених книг. Спокійним та доброзичливим запам’ятали його вчителі та однокласники.
Після закінчення школи Володя вступив у Луцьке вище профтехучилище №2, вибравши професію будівельника-столяра, пізніше здобув фах шофера, служив у збройних силах України, одружився , ростив сина і, коли прийшов час захищати рідну землю від ворога, лише мовив: «Хто, як не я?!».
З 4 серпня 2014 року по четвертій хвилі мобілізації був призваний в Збройні сили України. Служив в зоні АТО на території Луганської області, командиром танкового екіпажу Криворізької 17 танкової бригади. 14 лютого поблизу Дебальцевого Володимир загинув.

Я не помер, я жити вічно мушу

Пам’яті Володимира Мельника

Я не помер, я жити вічно мушу

В серцях у тих, хто мене знав, любив…

Віддав за Україну свою душу.

А ворог лише тіло погубив

Я дякую матусі, що зростила

І батьку за міцне його плече,

За сина, що дружина народила,

Бо в його венах кров моя тече.

Запам’ятайте ви мене простого,

Веселого Володьку із села.

Не зміг не виконать обов’язку я свого,

Напевно доля так написана була

Я не помер, я буду вічно жити,

У ваших спогадах. У рідних, у речах,

Хоча і завжди буду я тужити

По Чорнижських розложистих лісах

Забрати може ворог наше тіло

Завоювати місто чи село,

Та є цінніше щось, ось в чому діло,

Що в кожних війнах завойоване ще не було.

Герой

Пам’яті Володимира Мельника

2 квітня тобі було б лиш …39,

веселе свято з квітами, тортами…

Зійшлися б рідні, друзі, дітвора…

Не буде свята адже ти не з нами…

Ти Володю герой для нас всіх

Це почесне звання - лише сльози для нас викликає

І серце гострим болем обпікає.

Завчасно посивіла твоя мама,

І сльози завжди на очах у тата,

А я всіма словами проклинаю ката

За те, що так примусив їх страждати.

Хай згине той, хто нищить мій народ,

Потоне в материнських хай сльозах!

Не буде щастя мати злий урод,

Що так безжально чинить оцей жах!

Ти завжди жив щоб не завдати болю

Ні рідним, ні своїм товаришам,

А під час бою ти закрив собою

Тих хлопців, що воюють й досі там..

Вони за тебе мстять скаженим ворогам,

Виборюють священну перемогу.

І вірю я: всміхнеться доля нам –

У мирі жити матимемо змогу.


Чорна субота у Чорнижі

21 лютого мешканці Чорнижа та навколишніх сіл прощалися із уродженцем села, бійцем криворізької 17-ої окремої танкової бригади Володимиром Мельником, який загинув під Дебальцевим.

37-річний житель Дніпропетровська Володимир Мельник разом із своєю дружиною Софією, виховав восьмирічного сина Ярослава, завжди мріяв жити у вільній цивілізованій країні. Тож, отримавши недільного дня повістку, чоловік не став шукати поважних причин, аби не йти в армію, і зранку наступного дня з’явився у військовому комісаріаті, готовий виконати свій почесний обов’язок – стати на захист України.

Старший сержант Володимир Мельник, ставши бійцем 17-ої ОТБ, очолив екіпаж танку Т-64 та від його номера отримав позивний «Сотка».

На початку вересня 2014 року підрозділ 17-ої ОТБ, де служив наш земляк, захищав визначені території поблизу Артемівська. Наприкінці вересня танковий екіпаж Мельника у складі трьох чоловік був прикомандирований до 1-ого територіального батальйону «Волинь» поблизу Дебальцевого.

- Володя був простим веселим хлопцем, - говорить боєць-піхотинець тербатальйону «Волинь» Руслан у колі побратимів, які приїхали віддати останню данину пам’яті загиблому товаришеві. – Ми попали на позиції 25 вересня 2014 року, і через три дні нас підсилити танковим екіпажем із 17-ої бригади. Із Володею швидко знайшли спільну мову, оскільки і він, і ми були з Волині. Разом пробули на позиціях 93 дні.

Та невдовзі побратимам все ж довелось розлучитися, тербат «Волинь» відправився на ротацію, а Володимир з екіпажем залишився підсилювати піхоту 128-ої бригади.

- Він так не хотів, щоб ми їхали. Напевне, щось відчував. Хотів їхати з нами. Не вкладається в голові, що він загинув… - ледь стримуючи сльози, говорить Руслан.

Після закінчення школи Володимир Мельник вивчився у Луцькому СПТУ на столяра. Одружився з місцевою дівчиною Софією і разом подалися шукати кращого життя до Дніпропетровська, де проживав її дядько. Володимир працював столяром на приватному підприємстві, його дружина – у соціальній сфері. Там розпочали будівництво власного житла, яке молодому чоловіку не судилося завершити до кінця.

Володимир телефонував додому щодня, бувало, по декілька разів. Коли телефон замовк, занепокоєна дружина почала дзвонити усім підряд, аби дізнатися, що трапилося. На черговий дзвінок схвильованої жінки військовий відповів, що уточнить інформацію і зателефонує, а вже через деякий час повідомив: «Ваш чоловік загинув, отримавши поранення в голову».

- Володя був доброю людиною і хорошим чоловіком, - плаче солдатська вдова. – Дуже любив сина. Ярослав постійно утішав мене, говорячи: «Мамо, ти не переживай, у тата танк броньований, у нього все буде добре». Але така доля, судилося йому померти за Україну…

Сестри Володимира Мельника Валентина і Світлана проживають у Луцьку. Та найбільше Володимир ділився фронтовими враженнями із старшим братом Миколою, адже той як ніхто інший, розумів, що таке війна, пройшовши випробування Афганістану.

Немає нічого страшнішого як ховати у сиру землю своїх дітей. Не можна було спокійно дивитись на вбитого горем сивочолого батька, який нещодавно переніс інсульт, він лише зрідка вигукував: «Краще б вони мене забили, а не його!». Ще декілька тижнів тому Володимир по телефону йому говорив: «Ідіть в сільську раду і скажіть, хай Вам привезуть дров, а я за два тижні приїду в гості, то їх поріжу». Не судилося…

Ніхто поки що не може точно сказати, якого саме дня і як загинув Володимир Мельник. Одні говорять 13, інші 14 лютого, однак материнське серце не обдуриш. У ніч з 13 на 14 лютого мати Тетяна Матвіївна цілу ніч не спала: ходила, прибирала. А зранку о шостій включила телевізор. Скільки разів дивилася новини - нічого, а тут, коли повідомили, що шестеро поранено і один вбитий, як хто ножа в серце встромив. Так і вилетіло з вуст: «Володька мій вбитий!».

Дружина і син загиблого хотіли поховати його в Дніпропетровську, але батьки настояли, щоб їхній син був похований на землі, звідки пішло його коріння. Проводжали героя-танкіста в останню путь головною вулицею села декілька сотень людей. Від церкви до кладовища військовослужбовці Маневицько-Любешівського ОРВК пронесли труну через живий людський коридор. Люди, стоячи на колінах, вигукували: «Герої не вмирають! Слава героям!».

- Наше село ще не бачило такого похорону, як сьогодні, і дай, Боже, щоб ніколи в жодному селі на Україні таких похорон не було. У Бога немає померлих, у Бога всі живі. Немає більшої любові ніж та, яку проявив Володимир, адже він поклав душу свою за друзів та близьких, - виголосив місцевий священик на цвинтарі перед відданням тіла загиблого землі.

Співчуваючи родині голова Маневицької РДА Андрій Линдюк звернувся до присутніх із закликом робити усе можливе, аби смерть Володимира Мельника та інших полеглих патріотів України не була даремною. Від імені держави він подякував батькам за виховання чудового сина, побажав усім якнайскорішого настання миру.

З тих пір, як він сказав те слово «мама»

я так раділа, так ридала

Ніби знала, ніби відчувала.

Я так його тримала, так оберігала.

Та все ж пішов, за ними вслід пішов.

Мені ж залишив вічну рану

А я все звала, сину, йди додому, там гинуть.

А він: не треба, мамо,

тут все мирно, ворога й не видно.

А я його чекала, так чекала.

Він вернеться, я вірила, я знала.

І він вернувся…

Як справи синочку, як справи?

Чого мовчиш, не хочеш подивитися на маму?

Відкрий же очі, вставай.

Ти хочеш там лежати, вирішив поспати?

Ходи, я понесу тебе на крилах.

Вставай, тебе чекає вся родина.

А люди кажуть, що убили.

Що мертву так трясу дитину

Та що ті люди…

Та що вони там знають.

Мій син – герой. Герої не вмирають.

Спогади рідних, друзів, бойових побратимів про Володимира Мельника

Руслан, боєць-піхотинець тербатальйону:

… Володя був простим веселим хлопцем, .із Володею швидко знайшли спільну мову. Разом пробули на позиціях 93 дні. Він так не хотів, щоб ми їхали. Напевне, щось відчував. Хотів їхати з нами. Не вкладається в голові, що він загинув…

Марія Сидорчук, директор загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Чорниж:

… Якщо потрібно було підняти клас на якусь справу: чи це трудовий десант, чи культмасова робота. Володя завжди був у числі перших. Він не був відмінником, але намагався бути старанним у навчанні. Був трудолюбивим, допомагав батькам, які працювали на колгоспній фермі...

Фоторепортаж

/Files/images/в4.pngТетна Матвіївна та Михайло Семенович Мельники

/Files/images/в5.pngВолодимир Мельник разом з побратимами на службі в збройних силах України

/Files/images/в6.pngДружина та син Володимира Мельника

/Files/images/в7.pngВолодимир Мельник разом з побратимами під Дебальцевим

/Files/images/в8.pngПохорон Володимира Мельника в селі Чорниж

Кiлькiсть переглядiв: 1537

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.