Твори вихованців літературного об’єднання

«Поетична скарбничка»

Пропонуємо читачам замилуватися словом юних авторів. Хай збагатяться Ваші роздуми поетичною сердечністю!
Творчий доробок юних обдаровань, учнів нашої школи - це вагоме вкраплення в літературу скарбницю Маневиччини. Адже кожен із цих учнів – творча особистість, котра не лише по особливому сприймає світ, а усе до найменших деталей пропускає через душу, свої почуття і переживання відтворює у слові. І всім вдається зробити це по-різному. Більшість учнів, що презентують свої напрацювання – неодноразові лауреати літературних конкурсів. Філософське осмислення світу, усвідомлення ролі життя, матері, зображення краси рідного краю та його природи, любов до родини, батьків, важливість здоров’я у житті людини – такі теми найбільше хвилюють нинішнє молоде покоління і є провідними на сторінках.

ЩАСЛИВА, ЩО ЖИВУ В УКРАЇНІ

Я щаслива – живу в Україні,

Я щаслива – у школі навчаюсь.

Маю маму, живу у родині –

Я щаслива, що я усміхаюсь.

Я навчаюсь, знання здобуваю,

Що в житті мені потім згодяться,

Я малюю, читаю, співаю,

З задоволенням спортом займаюсь.

Я щаслива, що небо в нас мирне,

Я щаслива, що сонце нам гріє,

Спів пташиний весною див-дивний

Вітер листя тріпоче, леліє.

А країна моя – це родина,

Усміх мами і мудрість татуся,

Я щаслива, що це – Україна,

Що живу я у ній, добре вчуся.

Я маленька людина країни,

Я маленька дитина родини,

Буду вчитись, трудитись, зростати,

Щоб країну свою прославляти.

Сидорчук Олеся Анатоліївна, 8 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


МІЙ ЧОРНИЖ

Село моє у білій вишиванці

З-за лісу завжди вигляда мене.

Чекає завжди, вранці й на смерканні,

Бо я люблю його, як і воно мене.

Люблю село я в різні пори року

В цвітінні весен, в заметілі зим,

І в літню пору, й золотаву осінь.

Село мені казкові шепче сни.

Цвіте калина в мене коло хати

Так ніжно й біло, мов краса сама,

І завжди тут чекає мене мати,

Де б не була , куди б я не пішла.

Люблю своє село за тихий вечір,

За ніжну пору й сонячну весну.

Тут пісня мами й журавлиний клекіт

Несуть мене у голубінь ясну.

Демчук Марія Сергіївна, 8 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


***

Вірю в майбутнє твоє, Україно,

Неба блакитного зоряну синь,

Вірю я в щастя моєї родини,

Мирного неба твого голубінь.

Будем зростати, у дружбі міцніти,

Сонце світитиме правди й добра,

Будем співати, миру радіти,

Буде сміятись завжди дітвора.

Пісня лунатиме щиро й завзято,

Ми донесем її у майбуття.

Будем плекати мрію крилату,

Встанем навіки із небуття.

Будемо жити, будем творити,

Будем трудитись на благо твоє -

Будеш зорею для мене світити,

Нене - країно, серце моє!

Сидорчук Олеся Анатоліївна, 10 клас

Вчитель Левчук Світлана Дмитрівна


СЕЛО МОЄ

Там за полем, за лісом, за ставом,

Там за морем далеко - далеко,

Десь отам, де співа соловейко,

Я навік залишила серденько.

В тім куточку, де я народилась,

В тій хатинці, де в ласці зросла,

Там, де ненька за ручку маленьку

В світ широкий мене повела.

Я ніколи тепер не забуду

Той вишневий садок за вікном,

І той ключ журавлиний тужливий

Над веселим поліським селом.

Те село, що мене колихало

У обіймах чудових своїх,

І чарівною мрією стало

В снах дитячих казкових моїх.

Оніщук Наталія Миколаївна, 9 клас

Вчитель Левчук Світлана Дмитрівна


ЛЕВ І КОМАР

У сильного завжди безсилий винен...

Про це вам байка розповість.

Колись у джунглі завітав комар.

Всіх звірів він дістав.

Прийшла та черга і до лева.

Ходи ж, комарчику, до мене.

Час оплати твій настав.

Чому ж до нас ти завітав?

Завітав у джунглі я для того,

Щоб покусати всіх - старого і малого,

Усіх, хто лапи на мене піднімав

І зовсім з хащів проганяв.

То це я тобі все лиха завдавав?

Лев заревів і все волав - кричав...

Забирайся звідси, я тобі сказав,

Бо ти мене по - справжньому дістав.

- Ти ще тут? - Лев дуже голосно загув

І більш ніколи комара ніхто не чув...

Копитюк Руслан Володимирович, 6 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


ЗАЙЧИК І ЛИС

Зимою зайчик - молодець,

Такий собі швиденький стрибунець.

У лісі все скакав, скакав,

Та якось в пастку і попав.

Бідолашний рветься, б'ється.

А Лис стоїть та все сміється.

І хвалиться все перед ним

І Зайця обзиває він дурним.

- Я, Лис, ніколи в пастку вже не попадусь,

Такого сміху я ніколи не діждусь.

А ти попавсь, ось тобі на,

Напевно, в тебе голова дурна.

Стояв тут Лис, ще довго він сміявсь

Аж гульк і сам у пастку він попавсь.

Ото на себе не надійся

Чужому лихові не смійся.

Сокол Роман Сергійович, 6 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


ВЕСНЯНКА

Шпаки веснянки десь співають,

Блищать з- під снігу ручаї.

І малі діти уже зранку

Пускають човники свої.

І сонце дивиться в водичку,

На своє кругле гарне личко.


ІДЕ ВЕСНА

Вже розпускає береза бруньки.

В полі чистому жайвір співає.

Звільнились від льоду глибокі ставки.

Від снігу земля спочиває.

Зашумів по-весняному ліс,

Переповнений співом пташиним.

Ось і пролісок перший проріс,

В небі чується клич журавлиний,

В’ється лугом грайливий струмок,

Весняним полем вітер гуляє.

І куди не піди, і куди не поглянь –

Все чарівну весну зустрічає.

Наче фея, красуня землі,

Де пройде, там усе розквітає.

В полі жайвір і ті журавлі –

Все про весну казкову співає.


ПРОЛІСОК

Я пролісок біленький

З'явився навесні

Сказати вам, миленькі:

«Кінець зимі!»

З - під снігу мій листочок

До сонця простягну,

Веселий мій дзвіночок,

Вітатиме весну.


УКРАЇНА

Рідна для мене Вкраїна

В серці одна-єдина,

Така багата лісами, річками,

Квітучими полями.

Із радістю сонечко сходить,

У кожне віконце заходить.

Як добре жити в країні

На милій моїй Батьківщині!


БЛИЗНЯТА

Дідусь навчав свою онучку:

«Візьми-но ложку в праву ручку».

Та не збагне маленька Клава,

Де рука ліва, а де права.

На кожній пальчиків по п'ять,

Тому й не розібрать.

Вона ще довго їх вивчала

І дідусеві так сказала:

«Хіба я винна, що рученята

У мене схожі, мов близнята».


ОСІНЬ

Останній листочок спадає додолу.

Засинає усе: і ліс, і поле,

Квітчастий гайочок , пшеничні поля.

Лягає спочити матінка - земля.


ВЕСНА

Прийшла весна , запахло цвітом.

Ласкаве сонце тішить всіх.

Грайливо ластівки літають.

В дворі луна дитячий сміх.

Вони і граються, й співають.

Ідуть по квіти у гаї,

А пташечки всім сповіщають:

«Іде весна, вітай її!»


КВІТИ

Цвітуть вони на клумбах

Цвітуть і на полях

Такі барвисті, ніжні,

Цвітуть в людських серцях.


МОЄ СЕЛО

Моє село - моя родина,

Струмок, вербичка і калина,

Знайома кожная стежина

Мені у цім селі

Гляну туди, а там долина ,

Де те дитинство пролетіло

В моїй маленькій Батьківщині

В моїм селі

Багато років вже минуло

Але я суму не відчула

І я нічого не забула

Про це село

Багато років ще пролине,

Життя мене кудись закине,

Для мене будеш ти єдине

Моє село!


РІДНЕ СЕЛО

Сади покрились білим цвітом,

Моє село, неначе рай.

Порозцвітали перші квіти,

І навкруги мене - розмай

Винарська Вікторія Юріївна, 6 клас

Вчитель Ковальчук Валентина Йосипівна


ВИПУСКНИКИ

Веселий час біжить невпинно,

Непомітно проходять шкільні роки,

А на душі чомусь так сумно,

Тому що ми – випускники.

Весна прийшла, пташки прилітають,

На шкільному подвір’ї шумить дітвора,

А одинадцятикласники все більш переживають,

Адже скоро екзаменів пора.

Здається, ще зовсім недавно

Нас батьки ще маленьких вели в перший клас,

Ну а тепер від сліз нестримно

Випускні рушнички вишивають для нас.

Я не забуду ніколи,

Наш дружній 11-Б клас,

Не забуду рідної школи,

Котра завжди вітатиме нас.

І навіть далеко від шкільного порогу,

Поринувши в справи і мрії свої,

Не минайте до школи порогу,

Однокласники рідні мої.


ВІРШ ПРО МАТІР

Кожна людина мусить пам’ятати,

Що у світ цей нас вивела мати,

Змучена роботою колихала,

І в темную ніч сповивала.

Кожен день вона дарує нам радість,

Пригріває материнським крилом,

Передає дітям батьківську мудрість,

Зігріває душу словесним теплом.

Ніхто на землі так не любить,

Як мати дитину свою,

Ніхто не зігріє, не приголубить,

Лиш матір у ріднім краю.

Тож любімо свою милу неньку,

Поважаймо її тяжкий труд,

Провідуймо нашу рідненьку,

Бо чекатиме нас тяжкий суд.


ГІМН ДУШІ

Бринить мелодія в душі

І ритм підхоплює все тіло,

Не зупиняйсь, іди, біжи,

Перемагай всі труднощі уміло.

Ступай вперед та головне - не бійся,

В лице всім труднощам ти смійся,

Ти сильна, ти все зможеш,

Ти ворогів всіх переможеш.

Іди і не обертайсь назад,

Постав мету собі життєву,

Нехай в душі бринить азарт,

Думки спалахують миттєво.

Повторяю: «Це моє життя,

Не дозволю в нім розсипати сміття,

Пройду я крізь вогонь і воду

Та найбільше цінуватиму свободу».


КАРІ ОЧІ

Ласкаві, милі, карі очі,

Подібні до темної ночі,

Завжди зі мною,

Наповнені журбою.

Замріяні, тихі і ніжні,

Гіркими слізьми неподвижні,

Блукають у моїх думках,

Спокій шукають у снах.

Твої очі кохали й чекали,

Коли прийде квітуча весна.

Та вони ще нічого не знали,

Що весна буде ця – не весна.

І завжди вони будуть зі мною,

В хвилину горя і радості мить,

Час бігтиме невпинною рікою,

Карі очі в душі будуть жить.


РІДНИЙ КРАЙ

Люблю я рідний свій край,

Люблю я свою Батьківщину,

Для мене вони – Божий рай,

Поважаю в нім кожну людину.

Люблю, коли сонечко сходить,

На травичці іскриться роса,

Люблю, коли люди на працю виходять,

А у полі гуляє весна.

Я захоплююсь кожним деревцем,

Що росте на цій рідній землі,

Бо ж люблю я її усім серцем,

На ній забуваю всі прикрощі й жалі.

Мій край – для мене святиня,

Тут дитинство моє пролетить,

Тут матуся моя, берегиня,

Мене буде завжди любить.

Сидорчук Катерина Олександрівна, 11 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


ГОЛОДОМОР

Безжальний голод… Він забрав мільйони.

Він горе наше, хрест наш кам’яний.

І грізно так літали тут ворони,

І з тіл викльовували подих ледь живий.

Не просто так прийшов цей голод в Київ.

Це не Господь на землю надіслав.

Хотів хтось винищити годувальників-Матвіїв

І штучно для селян цей голод влаштував.

Сидить матуся з дітками малими,

А їсти нічого. Вже північ, та не спить.

«Як врятувать малесеньку дитину?»-

Лиш це питання в голові бринить.

Ось був останній хліб, та й той забрали.

Лишилися ні з чим. Як виживать?

І мати з дітками вже руки склали -

Так довелось у злиднях й помирать.

Хіба одна така сім’я була?

Ні, не одна – мільйони помирали.

Всіх поборола ця страшна чума

І люди для людей поживою ставали.

Так люди мучились, страждали

І дуже тяжко жити їм було.

Так кожне селище у смутку і печалі

Від голоду страшного полягло.

Вже стільки літ минуло,

Та все ж забути ми не в силі,

Про те, що предки наші

Собою землю тут накрили.

Їх полягло багато

І з голоду, й під час війни в ріллі,

Щоб наші ніженьки завзято

Ступали по святій землі


ГОЛОДНИЙ РІК

Тридцять третій рік…

Голодні діти, матері, батьки

Хоча б один шматочок хліба з’їсти

Хоча б на день один на всіх шматок.

Холодні рученята й ніжки,

І схилені голівки до плеча,

Для матері не стане скоро сина й доньки,

Бо помирать прийшла для них пора.

Животики, неначе барабани,

Округлі, сині, просто жах

А, може, і жили б щасливо,

Якби не тридцять третій рік…

Ховаючи під печі зерня,

Молились Богу, щоб їх не знайшли.

І залишалась лиш одна надія,

Що більш ніхто не прийде в їхній дім.

Із давніх спогадів ми знаємо багато

Стежками історичними проходили не раз,

І тридцять третій рік для люду був найтяжчий

Цей рік ми ще згадаємо не раз.


ГОЛОД 32-33

Останній раз

Останнє слово – їсти, їсти.

І вже нічого не вернуть назад

Забрали ще живого до могили

І кинули на звалище вмирать

У тій могилі, де брати і сестри,

Де матір рідная моя,

Де спить померлий батько

Де вся лежить рідня моя.

Пітьмою дихала тоді земля

Ридало гірко все навколо.

І було чути гіркий клекіт журавля,

Який літав над полем.

Все помирало на очах

Додолу гнуло юне тіло

І вже нічого не вернуть назад

Забрали і кинули в могилу

Здригалася і ще не раз земля

І сльози гірко капали із неба

Все забирала часто молоді тіла

Й ховала їх під чорну землю

Та не вернуть уже біди назад,

Яка крокує все невпинно

і не врятувати того життя,

Яке вже спить у домовині.

Демчук Марія Сергіївна, 11 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


ДРУЗІ

Є на світі гарні друзі

Песик, котик - дружелюб

Поранечку повстають,

Аж дивись - кудись ідуть.

До сніданку вмиються,

Язичком прилижуться

Хвостик вище підіймуть

І до миски дружно йдуть.

Біля мисочки муркочуть

Та навколо дивляться,

Чи не прийде знову хтось

По чарівну мисочку.

Та чарівна мисочка

Швидко спорожніла.

Песик в будку поспішає

Кіт - під хвірточку.

Хай посплять аж до обіду,

Поки гарна дівчинка

Принесе обіду.


ОСІНЬ

Надходить осінь тихо-тихо,

Берізка біла виглядає,

А журиться вона не через те,

Що віють сильні холоди,

Могутні велетні вітри

Розкинуть листя скрізь, повсюди,

А горобці оті маленькі

Цвірінькають, літають всюди.

Вони завжди у нашім краю,

Як злива, холод і дощі,

Як буйний грім і блискавка велика -

Вони летять аж до гнізда,

Щоб захистить своїх малят.

Демчук Марія Сергіївна, 9 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


НАШ ТРЕТІЙ КЛАС

І та стежиночка до школи,

І рідна вчителька, що завжди

Усміхається до нас.

Я не забуду це ніколи,

Який привітний і веселий наш третій клас.

Сидорчук Тетяна Олександрівна, 3-А клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


ДЕНЬ УЧИТЕЛЯ

Наступило осіннє свято – День учителя.

Цього чудового дня повітря було свіже і спокійне, дихав легенький вітерець.

Ми спішили до школи, щоб привітати вчителів.

Співали пісні, розказували вірші, дарували квіти.

Наш клас дуже вдячний Галині Юхимівні за те, що вона нас виховувала і була другою мамою.

Кушнір Алла, 4-А клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


КАЗКА «ВЕСЕЛА КРАПЛИНКА»

Жила собі Краплинка. Вона була дуже весела і мала красивий садочок. В тому садочку було багато квітів, дерев та кущів. У неї була улюблена квітка. Вона з листочка на пелюсточку, з пелюсточки на листочок стрибала весь час.

І от одного разу пригріло яскраве сонечко. Краплинка висохла, як стеблинка у полі. Так закінчилось веселе життя Краплинки. А у її садочок, коли йшов дощ, прийшли інші Краплинки і так само веселились.

Кальков Павло Володимирович, 3-А клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


ТВІР «МАМИНІ РУКИ»

У моєї мами маленькі руки, але працьовиті. Вони весь час зайняті роботою. Долоня неширока, пальці тонкі та довгі, нігті округлі.

Вони кожного дня готують їжу, прибирають квартиру, перуть білизну та одяг. Влітку працюють у полі, збирають чорниці та гриби. Я люблю мамині ласкаві та лагідні руки.

Повх Юрій Миколайович, 4-А клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


ТВІР «ПРОЩАЙ ПОЧАТКОВА ШКОЛО»!

Ми ніколи не забудемо початкові класи. Не забудемо, як ми ще малими прийшли до школи, де нас зустріла наша перша вчителька – Галина Юхимівна. Її ласкавий погляд і теплі очі я запам’ятаю на все життя. Я пам’ятаю, як ми разом з Галиною Юхимівною виводили першу букву, як складали перший склад. Я ніколи не забуду те, що навчала нас вчителька: любити Україну, поважати батьків і не цуратись рідної мови.

Все своє життя я буду згадувати ці роки. І завжди буду дякувати своїй першій вчительці – Галині Юхимівні.

Сидорчук Тетяна Олександрівна, 4-А клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


***

Скоро пролунає останній дзвінок і я востаннє ввійду в наш клас. Чотири роки я навчався в ньому, чотири роки щодня сидів за своєю партою і бачив свою першу вчительку – Галину Юхимівну. Вона мені була другою мамою, щиро давала перші уроки в самостійне життя. Я ніколи не забуду свій клас. За ці роки я навчився читати, писати, рахувати. Початкові роки в школі дали мені перші знання.

Прощай, початкова школо, я ніколи не забуду тебе!

Кальков Павло Володимирович, 4-А клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


***

Швидко спливають роки. Зовсім недавно ми тоді несміливі першокласники переступили поріг школи. І ось з того часу промайнуло чотири роки. За цей час всі учні нашого класу здружилися між собою і полюбили нашу першу вчительку. Ще кілька місяців – і прощай, початкова школо. Ми станемо п’тикласниками, нас будуть учити різні вчителі. Але ми ніколи не забудемо початкової школи і нашої першої вчительки.

Повх Юрій Миколайович, 4-А клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


МАМА

Мама – це ім’я мені миле,

Повне ласки й доброти.

Мама на руках нас носила

І охороняла від біди.

Сидорчук Людмила Миколаївна, 3 клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


ВЧИТЕЛЬКА

Я хочу бути вчителькою

Як матінка моя.

Учити молодших учнів,

Давати їм знання.

Щоб всі мене любили,

Цінили й поважали.

Ніколи не забули

Що в школі їх навчали…

Кирилюк Тетяна Леонідівна, 3 клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


***

Хай Ваше добре серце

Ніколи не хворіє.

Щоб Ви були здорові

І нас усіх любили.

Мельник Оксана В’ячеславівна, 3 клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


БЕРЕЖІТЬ КВІТИ

Не топчіть квіток ви, люди,

З них медочок добрий буде.

Не топчіть, а стежечку зробіть.

Стежечку рівненьку, стежечку чистеньку.

Лиш по ній ходіть і квітів не топчіть.




АКРОВІРШІ

***

Дмитрик глянув у віконце –

Ой, як ясно світить сонце!

Б’є водичка із джерельця,

Річка пісеньку співає...

Ой, весна кругом буяє.


***

Вітер віє

І танцює

Танець гопачок.

Еге ж, - каже зайченятко,-

Разом давай, вдвох!


***

Жива краса

Як я люблю своє Полісся,

Бо тут така жива краса.

Шепоче листя між собою,

І квіти пісеньку співають,

А птахи їм допомагають

Мохнар Оксана Леонідівна, 4 клас

Вчитель Кирилюк Галина Юхимівна


* * *

Зайшла осінь в сад -

Настав місяць листопад .

Літо пропало,

Листя опало.

Хмарки прилетіли,

Сонце закрили.


* * *

Осінь настала,

Листя з дерев забрала,

Тепло в кишеню поклала,

А літо в рукав заховала,

З лівого рукава холод пригнала,

І з лівої кишені пензлик дістала,

І все в жовтий колір пофарбувала.


* * *

Встаю я рано – вранці,

Взуваю свої капці.

Роблю зарядку, потягаюсь,

І відразу умиваюсь.

Двері швидко відкриваю,

Свою кицьку зустрічаю.

Він краде зі столу сало:

«Кицько, їж, тобі немало?»


* * *

Наступить осінь

Всіх зачарує,

Яскрава просинь

Радість дарує.

Впаде листочок,

Заколишеться струмочок,

За струмочком хмаринка летить,

А струмочок дзвенить і дзвенить.


* * *

Рано – вранці на зарядку,

Поспішало ведмежатко,

Йшло на зустріч тигренятко.

Лис, лисиця, лисенятко.

Вовк, вовчиця, вовченятко.

І маленьке левенятко.

Демчук Тетяна Сергіївна, 5 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


БІЛОЧКА

Захиталась гілка -

Це стрибнула білка,

Вона на зиму кормом запасається,

А як зима прийде - в дупло ховається.

Артвік Яна Геннадіївна, 5 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


ВОВК

У лісі бігає сердитий вовк,

І гострі зуби має -

Він маленьких спритних зайців

Завжди доганяє.

А зайці, зачувши вовка ,

Відразу втікають.

А вовки їх кожен час,

Знову доганяють.

А вовки тому сердиті,

Бо бувають часто биті.

Павлюк Вікторія Володимирівн, 5 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


ВОЛИНЬ МОЯ – РІДНИЙ КРАЙ

Синьоокий мій рідний краю,

Я для тебе пісні співаю.

Мальовнича земля волинська

Ти, як сон, наче казка дитинства.

Шелест лісу, озерна синь

Манять сюди мене знову.

Я люблю тебе, мила Волинь,

Твої ріки, сади і діброви.

Осінню, літом, зимою, весною,

Милуюсь твоєю красою.

І знаю, я добре знаю,

Ти – найкращий мій рідний краю.

Ярмолюк Марія Іванівна, 9 класу

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


ЛИСИЦЯ ТА ГЛЕЧИК

Вийшла бабця на веранду

Сметанку забрати.

А лисиця задумала

Глечик заховати.

Ходить бабця та свій глечик

Шукає, шукає.

А лисиця в густій хащі

Все його ховає.

Тут взяла лисичка глечик,

Вчуяла сметанку.

Діставала лапкою -

Мучилась до ранку.

Так лисичка й не дістала

Сметанку із глека -

Виявилась ця задачка

Напрочуд нелегка.

Мораль: часто так в народі є -

Хоч в руках - а не моє!

Щоб дістати, треба вміння

Й неабияке терпіння.

Сидорчук Олеся Анатоліївна, 6 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


ЛИСИЧКА У ГАЮ

В зеленому гаю пташки літали,

Життю раділи, весело співали.

І радість їхня довго так тривала

Та Лиска в гості завітала.

Задумалась хитрунка...

- Ну, як же так зробити,

Щоб з дерева пташок зманити.

Вона ще хвильку так стояла,

Роздумала усе, обміркувала,

А потім ніжненько сказала:

- Ви милі, пташки, дорогі,

Як я люблю ваш ніжний спів,

Ви сидите високо на гіллі,

А я старенька, вже не дочуваю,

Тому, прошу від всього серця вас,

Спустіться милії на землю

Я хочу голос ближче ваш почуть.

Із цих медових слів Лисички

Співучий Соловей все зрозумів.

Він так злякавсь за долю своїх друзів,

Не витримав і на весь голос закричав:

- Ні, друзі, ні,

Ви не повинні їй коритись,

Вона вас з'їсти хоче.

Але ніхто не чув,

А хто і чув, давно забув,

Про що він говорив.

І дивного нічого в цьому не було,

Адже всім гордість їм затьмарила враз очі.

Злетіли всі, на землю посідали,

І дружно хором заспівали.

Лисиці тільки й треба це було.

Вона відразу - хап та хап,

Давай душити всіх пташат.

Прехорошенько їх поїла.

Тоді пташкам відкрились очі.

Побачили вони,що правду Соловей казав…

Отак воно в житті буває:

Не треба бути дуже гордим,

Інакше хитрий обмане.

Ярмолюк Тетяна Іванівна, 6 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


ПРИМНОЖУЄМО І ОБЕРІГАЄМО ПРИРОДУ!

Біжить стежиною малятко...

Хто це? Песик? Птах?

А може і дитятко?

Всі вони люблять їжу, воду,

повітря чисте і терпке.

Про що вони думають - нам не чуть.

Пізнать життя усі бажають

І поріднитись теж, мабуть.

А ми їм щиро обіцяєм,

що будем піклуватися, любити,

ростити і не забувати

Рідну матінку-природу

Примножувати і оберігати.

Кирилюк Тетяна Леонідівна, 9-А клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


***

Говорить історія ... вслухайсь, спинись –

У далеч замріяну палко вдивись.

Бачиш - он пам'ятник в центрі села –

Тут битва велика воєнна була.

Як свідок нещастя, війни і страждань –

Глибокої шани і пам'яті дань.

Від вдячних нащадків за мирний цей час

Вінок вшанування прийміть ви від нас.

Усі, хто боровсь за щасливий цей день,

Хто більш не співатиме мирних пісень –

Живі і полеглі - вам низький уклін,

Ми зробимо війнам навіки заслін!

Боротися будемо завжди за мир

Це нашого життя орієнтир!

Сидорчук Олеся Анатоліївна, 10 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


ПОСВЯТА УКРАЇНІ

Я вірю в майбутнє твоє, Україно,

Я вірю в твою незвичайну красу.

Я вірю у тебе, квітуча калино,

Я вірю у мову твою чарівну.

Я вірю, що в нашій квітучій країні,

У рідному краї, на рідній землі

Все зміниться тільки на краще,

Бо ми є народ роботящий.

Я вірю, воскресне моя Україна,

Ще встане з колін наш народ.

І пісня весела, дзвінка, солов'їна

Злетить до безмежних висот.

Я вірю в народного президента,

В прийдешнє моє молоде,

Моя матусю, нене - Україно,

Спасибі за дитинство золоте.

Ярмолюк Тетяна Іванівна, 6 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


***

Вірю в майбутнє, Україно,

В безкраї пшеничні лани

І в те, що будуть їх обробляти

України славні сини.

Не згине мова українська

У часі, в просторі, в житті

І будемо у щасті жити

У недалекім майбутті.

Ми будемо людей любити

І скажем усім війнам – ні!

І буде нація вся вільна,

А не у танковій броні.

І лиш тоді, у мить щасливу

Згадаєм ми про шлях тяжкий,

Що довелося нам пройти

За нашу рідну Батьківщину.

За наш народ

І нашу Україну.

За нашу українську мову,

Яка пройшла роки незгод.

Але тепер вже вільні ми,

Є в нас своя країна й мова.

Історії сторінка нова

І горда назва - Україна.

Сокол Богдан Миколайович, 11 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


МОЯ ВОЛИНЬ

Волинь моя – Поліський краю,

Красу лісів твоїх я знаю.

Десь крикне пташка в небі голубім,

А сум і жаль у серденьку моїм.

Мій рідний край, моя колиско,

Мій світе милий, дорогий,

Волинь моя, пахуча квітко,

Чарує подих твій новий.

Волинь ось це моя домівка,

Тут завжди сонце золоте.

І сива мамина голівка,

Стежина мамина цвіте.

Хай кожен з нас живе Волинню,

Не забуваймо рідний край,

А пісню мамину, оту ще ранню

Ніколи з серця ти не викидай.


КОТИК - ВАСЯ

Є у мене вірний друг -

Котик – мурчик дружелюб.

Василем зовуть його,

Вуса в нього ого – го!

По коморах, по дахах

Мишеняток так ганяє,

Що всіх нас із ніг збиває.

Котик Вася вже старенький

Й шерсть у нього вже лисенька

Забіжить до мене в дім

Пострибати добре в нім.

Біля грубки спочиває

Тихо «мя -у-у» поспіває.

Та коли надходить вечір,

Темінь падає на плечі…

З плити добре чути сало -

Тут його ще й не хватало.

Він на кухню навшпиньки

Зазирає, підглядає,

Хвостик сірий піднімає

«Мур» та «м’яв» від нього чути,

Щоб про нього не забути.

Аж дивись… він вже сідає -

Сало в ротику тримає.


УКРАЇНА

Україна мила, сонячна і промениста,

Душа її в спокої не бувала

Моя, красива і барвиста,

Ти часто й гірко горювала.

Усі дороги, гори, низовини

Дають їй знак поваги і любові,

Квіткові пахощі і горобин лавини -

Все посміхається колючому зелові.

Ти, моя рідна Україно,

Ти у степах пахучих, у прозорих водах,

Яка ж ти серцю мила

І у гаях, пісках, у бродах.

Шевченко та Франко писали про Вкраїну

Забути не могли ні на одну хвилину.

Та не доживши хоч одную днину -

У морі та й на дні знайшли вони перлину.


БІЛЬ ДУШІ

Нехай тебе колишуть сині хвилі,

Нашіптують слова мрійливі,

Про тебе вже співає море,

Мене й не згадує від горя.

В твоїх думках мене нема -

І знову я ходжу сумна.

Мені здалось, на острові любові,

А в серці спогад, сильні болі.

Лиш очі в чорній темноті,

Які буденні стали дні,

Мені погано, як тебе нема,

Буденні дні, а я сама.

У піднебессі ворон кряче,

Моя душа з твоєю плаче.


ДОРОГА ПЕРЕМОГИ

Ми довго йшли до тебе, Перемого,

Крізь дим, вогонь і заміновані поля.

Всю біль, що твій солдат повідав,

Навік запам’ятала ця свята земля.

І хоч давно уже минуло стільки літ,

Як відгриміли ці страшні бої.

Нам не забуть тих лихоліть,

Не позабуть доріг, тих страдницьких своїх.

Земля всіх прийняла навічно,

На обеліску викарбовані їхні імена.

Сьогодні вам вклонитись хочем низько – низько

Покласти квіти, живим – вручити ордени.

Демчук Марія Сергіївна, 11 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


ГАЛАКТИКА У СНАХ

Прилягла спочить на хвильку...

А в моїй же голові

Сяють зіроньки ясні.

По Галактиці блукала,

Мабуть, щось я там шукала,

Може, просто заблукала

І про це я ще не знала?

На Меркурії співала,

Дитинча на чомусь грало.

Розболілась голова,

Я на лижах... попливла.

Очі раптом я відкрила -

І сама собі не вірю...

На планеті іншій я

Це, здається, не Земля.

Замість джинсів - сірі брюки,

Кофта, що не видно руки,

На ногах - блискучі капці,

Я стою в зеленій шапці.

Звідкись долинають звуки -

Крики, співи, танці, гуки...

Прокинулась й подумала:

Як жаль що не було знайомства

У фантастичних дивних снах –

Як жаль!

Демчук Марія Сергіївна, 10 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


ЯКЩО Я СТАНУ ПРЕЗИДЕНТОМ!?...

А ним я обов’язково стану. І, найперше за все, я подбаю, щоб всі люди мали роботу, відповідну зарплату. Медицина буде доступною всім, не буде хабарництва, навчання у вищих навчальних закладах буде тільки державне. Я хотів би зробити, щоб всі люди похилого віку, пенсіонери, мали таку пенсію, щоб можна було на неї прожити, а не виживати. Дороги будуть заасфальтовані, відновляться по селах колгоспи і радгоспи...

Демчук Микола Миколайович, 9 клас

Вчитель Ковальчук Валентина Йосипівна


***

Якби Президентом я став хоч на мить, -

То тата усі працювали б,

«Італій» не знали б, в родині жили б,

Країну свою прославляли б.

Я б партії всенькі – усі розігнав,

Щоб часу в ефірі не мали.

Рекламу з екрану усю б я б забрав

Шкільні передачі включав би...

Я буду навчатись, трудитись, рости,

Щоб користь країні своїй принести.

Сокол Роман Сергійович, 6 клас

Вчитель Сидорчук Марія Михайлівна


КОСМІЧНІ ФАНТАЗІЇ

Люди почали розповідати казки ще задовго до того, як навчилися писати й читати, наші далекі предки складали казки про чоботи – скороходи, в яких за одну мить можна подолати величезну відстань, про дудочку, що сама грає, про шапку-невидимку та інші дива; про мороз, сонце, вітер, які здавалися їм живими істотами; про героїв, які здобували вогонь, розкривали земні надра, підкоряли природу, допомагаючи людям жити.

Життя і мрія. Тисячі років їх розділяла безодня.

Смілива, добра, радісна мрія підіймала людину над хмарами, переносила в країну достатку, де в кисіль них берегах текли молочні ріки. Задовго до науки існувала людська фантазія, а без фантазії немає науки.

Людина побачила птаха. І їй захотілося вільно і гордо ширятися. Так народилася казка про сміливого Ікара, про килим-літак. З казок почався шлях до далеких зір.

(звучить музика ансамблю «Спейс»).

Фізик. Основне завдання механіки – визначити положення матеріальної точки в просторі в будь-який момент часу.

Ну, а про те, що ви знаєте літературні перекази про закопані в землі скарби, в мене не виникає жодного сумніву. Один з них – із розповіді Едгара По «Золотий жук».

«Гарне скло в трактирі єпископа на четвертому кріслі двадцять один градус і тридцять хвилин норд-нард-іст головний сук сьома гілка східна сторона стріляй з лівого ока мертвої голови пряма від дерева через постріл на п’ятдесят футів».

Завдання глядачам. Знайти скарб в актовому залі за криптограмою.

Лірик. А зараз до вашої уваги казка про батька і трьох синів.

Жив батько з трьома синами. На краю світу жив. Кругом тиша, місця непрохідні.

Виросли сини і просять батька відпустити їх з рідної оселі. Хочеться їм по білому світі походити, на людей подивитись, розуму навчитись.

Домовились брати подорожувати разом: йти туди, куди кожен по черзі вести буде. Спочатку старший вів всіх на південь. Пройшли брати 10 верст. Потім попереду пішов середній брат. Ще 10 верст пройшли брати, але тепер вже на захід. Наступила черга молодшого брата. Він пройшов зі своїми братами на північ. І опинились брати до свого здивування в рідній оселі, звідки зовсім недавно відправились у подорож.

Фізик. Питання. Де жив батько зі своїми синами?

Лірик. Знову зібрались брати в подорож. Підійшли до роздоріжжя трьох доріг і пішли кожен своєю. Домовились через три роки зустрітися на цьому ж місці. Довго ходили брати по білому світі, різних ремесел навчались та на дива задивлялись. Повернулись в зазначений день додому і розповіли про свої пригоди.

Першим мову повів старший брат.

Старший брат. «Їду я одного разу по дорозі і бачу галявину. Посередині велика яблуня росте, а біля неї білка стрибає. Чарівна, напевно. Спіймати б, думаю. Буде вона пісні співати та горішки з золотими шкаралупками гризти».

Зробив я крок до дерева, а білка скік за дерево. Заховалась. Обійду я думаю дерево, зайду до білки із заду і спіймаю її.

Пішов я по круглій поляні, не наближаючись до ялинки. А білка хитра в протилежну сторону від мене рухається. Та саме так, що тільки очки із-за стовбура і видно.

Чотири рази я поляну обійшов, а білку так і не спіймав.

Фізик. – Питання. 1) Хто скоріше рухався: старший брат чи білка?

2) Що бачила білка, стояв старший брат чи рухався?

Лірик. Продовжував розмову середній брат.

Середній брат: «Одного разу я весь день був в дорозі, а надвечір, коли для людини, для тварини, для птаха настає час сну, приліг і швидко заснув».

Чи багато спав, чи мало, тільки розбудили мене шум і свист. Відчуваю, браття, по повітрю пливу. Зрозумів я, що заснув на килимі-літаку і тепер лечу на ньому. Зрадів я такій пригоді, та ранувато. Спочатку ніяк не міг всістися. Звісив ноги вниз – дує і в сторону відносить. А тут сонце зайшло і ще холодніше стало: зуб на зуб не попадає.

Фізик – Питання. 1) З чим можна порівняти політ середнього брата на килимі: з польотом аеростата чи літака?

2) Як можна побачити знов сонце, яке зайшло за горизонт?

3) З якою швидкістю повинен летіти казковий корабель – килим-літак, щоб сонце завжди зігрівало його пасажирів?

Лірик. Останнім розповідав молодший брат.

Молодший брат. «Довелось мені, браття, побувати в саду незрівнянної краси куди не глянь, сидить соловей та пісні співає. Але найчарівнішою в цьому саду була принцеса. Та зачаклував її змій-чаклун: перетворив в качечку. Дівчині-красуні дозволялось тільки на гойдалках гойдатись. Якщо гойдалки рухаються, то це значить, що на них вона – дівчина. Як тільки зупиняються, зразу ж перетворюється дівчина в качечку. Чув я, що, якщо довго дивитися на нерухому принцесу, чаклунство пропаде. Я визволив принцесу від чар».

Фізик. – Питання. Як це вдалось зробити молодшому братові?

Завдання глядачам: пісенно-літературний конкурс: заспівати пісню або продекламувати рядки з пісень або віршів, де говориться про рух.

Лірик. А тепер від пісень перейдемо до танців.

Фізик. Одного разу фізик Френзель промовив в Ленінградському фізико-технологічному інституті такі слова: «Квантова теорія танцю». «Що таке танець?» – почав з запитання свою промову Френзель. І відповів: «Танець являє собою ряд рухів тіла. Будь-який рух тіл є рухом механічним. Звідси танець – також механічне явище. Тому танці повинні вивчатись механікою, котра, як відомо, намагається майже всі явища звести до руху. Давайте подумаєм, з чого починається танець. Виявляється – з вибору партнера з яким прийдеться взаємодіяти протягом танцю. Немаловажний фактор – вибір нульового відліку часу. Останнє особливо стосується тих, хто дуже повільний, боязливий або надмірно перебірливий. Якщо вчасно не почати відлік часу, то танець може відбутися і без участі декого, хто прийшов потанцювати».

Виконується класичний вальс.

Фізик. А чи задумувались ви колись над таким питанням:

«Чи можливо танцювати в космосі?»

Чи великі можливості дає космос нам для танцю?

Які фігури можна зробити?

Чи зуміють танцюючі крутитися?

Любителі танців відносяться до цього завдання оптимістично: ви тільки випустіть нас на орбіту, а там вам покажем на що здатні. Любителі фізики більш песимістичні. Ну, які тут танці? Крутитися неможливо: закон збереження моменту кількості руху не дозволяє. Пройтися від кінця в кінець по танцплощадці неможливо: немає опори немає від чого відштовхнутись. Навіть відпустити руку партнера ризиковано: відпустили – не впіймаєш! Солістці в космічному танці ніби й справді нічого робити: крутитися і переміщуватися вона без двигунів не зможе. Чому ж на землі вона все це може робити? А тому, що на землі солістка завжди виступає в дуеті: в якості партнера їй служить земна куля. Крутитися вона може тільки, тому, що заставляє земну кулю крутитися в протилежну сторону, відштовхуючись – відштовхує її, притягуючись притягує. Дія рівна протидії. Отже, в космосі просто необхідний партнер, щоб проробити всі земні фігури сольного танцю.

Лірик. – Виконується космічний танець.

Конкурс для глядачів. «Орієнтація в просторі».

Фізик. Слово «сила» в повсякденній мові має багато значень і допускає велику кількість тлумачень. Ми можемо говорити про «силу звички», про політику з позиції сили, про творчі сили народу, про співвідношення класових сил. Навіть «нечиста сила» існує в народних переказах. „А тепер питання до вас: дайте означення фізичного поняття «сила» і «наведіть приклади, які зустрічаються в природі».

Лірик. Зараз ви подивитись сцену з казки «Принцеса на горошині»,

Яка допоможе вам згадати ще одну силу.

Фізик. Чому принцеса відчула горошину під 12-ьма перинами?

Фізик. А тепер поговоримо про звук. Звуки утворюються внаслідок коливання тіла з певною частотою. Звуки поділяються на: музичні, шуми і звукові удари.

Лірик. Жив-був один хлопчик – пастушок. Він пас корів і часто ночував з ними в полі. Одного разу уві сні він побачив, як на небі співають ангели. Це була чудесна музика, справжнє ангельське звучання. Раніше йому ніколи не доводило слухати таке.

Коли він прокинувся, то подумав, що всі нічні звуки пішли в землю і в ті предмети, які знаходяться на ній. Тепер ці звуки там живуть. Але як «дістати» їх з відти, як звільнити?

Весь світ – це ніби закам’яніла мелодія. Можна не тільки поспівчувати цій мелодії, але й допомогти їй ожити. Коли люди знаходять спосіб звільнити звуки, світ починає звучати і співати. Так стається, наприклад, коли людина виготовляє музичні інструменти.

Отож, давайте послухаємо зараз ніжний голос флейти.

(Звучить флейта, скрипка, фортепіано).

Фізик. В природі існує краса і гармонія речовини. Речовина перебуває в трьох агрегатних станах. І, переходячи з одного стану в інший, міняються властивості речовини. Найбільш зрозумілий нам приклад – це вода, водяна пара і лід.

Лірик. Зла чаклунка – Снігова королева – перетворила сльози доброго Кая в крижинки. Вона заморозила його серце. Раніше воно було чуйним і ніжним, а тепер стало холодним, жорстоким.

І скільки прийшлось перетерпіти його сестричці, Герді, щоб звільнити його від злих чарів, щоб розтопити крижинки, щоб зігріти його серце.

Фізик. Зараз ви подивитесь сцену вже з іншої казки, яка теж має відношення до зміни агрегатних станів речовини.

Лірик. У прекрасному Болістані – країні троянд – жив молодий Акин, поет – співець. А в саду у Акина цвіли три чудові троянди. Якось уночі, складаючи свої пісні, Акин почув, що йому вторить із саду чийсь надзвичайно приємний, дзвінкий голос. Він оглянув весь сад. Але нічого не знайшов. Наступної ночі повторилось те саме. Акин вийшов у сад, заспівав свою пісню і ясно почув позаду знайомий дзвінкий голос. Акин швидко озирнувся і побачив прекрасну дівчину. Дівчина спробувала сховатись.

«Стій, зупинись! Звідки знаєш мої пісні, чарівна дівчино?» - запитав Акин.

«Я одна із тих троянд, які ростуть в твоєму саду. Лише вночі я перетворююсь на дівчину, а з першими сонячними променями я знову стаю трояндою. І визволить мене від злих чар той, хто серед трьох троянд впізнає мене» – промовила дівчина і зникла.

Коли зійшло сонце, Акин підійшов до трояндового куща. Він довго дивився на троянди, боячись помилитись.

«Це ти!» – сказав хлопець.

Червоні пелюстки обсипались, і біля куща з’явилась дівчина…

Фізик. Як Акин серед трьох зовсім однакових троянд впізнав чарівну?

- Слово журі.

Лірик. Життя і мрія. Тисячі років їх розділяла безодня.

Фізик. Сильна рука людини закинула у височінь космічні кораблі. І, дивлячись на ці золоті зорі, люди кажуть:

«Фізика – це здорово!»

Лірик. Полярники вітають перший атомохід, що борознить води льодового океану.

«Фізика – це чудово!»

Фізик. Пройде кілька років і перші люди, які сядуть на Марсі, скажуть:

«Фізика – це грандіозно!»

Ярмолюк Марія Іванівна, 9 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


До 75-их роковин

Голодомору 1932 – 1933 р. р. в Україні

ДЗВОНИ ПАМ’ЯТІ

О горезвісний 33-ій рік,

Печальним дзвоном линеш в далині,

Зажурено вертаєш рокам лік

І знов зникаєш відблиском в імлі.

І тяжко-важко так душа болить,

Дитяче серце спопелив той дзвін

І так воно збентежено тремтить

І, розриваючись, кричить на увесь світ.

«Не дайте вмерти, дайте крихту хліба…

О Боженьку, не забирай мене,

Не хочу смерті – мені жити треба –

Нехай чума голодомору омине».

Це навіжений крик в грудях заліг –

Цим янголятам рано йти до Бога…

Це ж ніби серед літа випав сніг,

Це 33-ого така важка дорога.

Сльоза свічі горить в душі моїй

Цим чорним горем, наче чорне море,

Коли вмирали і дорослі, і малі –

Це страшно, дуже страшно, смерть – це горе!

Я заклинаю світ – не треба горя,

Печальних дзвонів тих голодних літ,

Із 33-ого ти більше не вертайся,

Тужливий і морозний серця дзвін…

Дручок Марія Миколаївна, 11 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


ГОЛОДОМОР

Голодомор – це страшні муки,

Поклякли тисячі людей.

Ті страшні люди – справжні злюки.

Чи не знайшли вони кращих ідей?

Світ потемнів від цього лиха,

І співу солов’я не чуть,

І бліді діти просять тихо:

- Дайте нам хлібчика , хоч чуть…

Вже мати сина поховала,

Й, здається, чоловік помре…

І жінка на коліна стала:

О Боже, забери й мене!

Демчук Микола Миколайович, 8-Б клас

Вчитель Ковальчук Валентина Йосипівна


***

Розпускає весна свої шати.

Перецвітають підсніжники в лісі.

Прориваються тюльпани коло хати.

Зацвітає козодра на узліссі.

Злітаються птахи додому:

Ластівки,зозулі і лелеки.

Зазнали вони трохи втоми,

Адже прилетіли здалека.


МОРЕ

Я часто згадую тебе

Спокійне, тихе море,

На світі ти таке одне,

Ховаєшся за темні гори.

Я згадую твій краєвид:

Стрімкі обриви, тихий берег,

Я хочу повернутися на мить.

Та шкода, час уже не вернеш.

Я згадую твої обійми,

Як ніжно шептало: «Кохай».

І твої високі хвилі

Підносили мене в дивний край.

Море, тебе я прошу,

Не викинь із себе тих мрій,

Як ми думали про долю нашу

І кидали на височінь твоїх хвиль.


***

І знову спустився на землю вечір,

Так лагідно дивиться вечірня зоря

І тихенько падає темрява на плечі,

До сну готується наша земля.

Так ніжно шепоче вітер колискову

І зорі дрімають уже,

А місяць милується зорями знову,

Немов би дитина яскравим драже.

Дерева опустили свої довгі віти

І навіть хмаринки усі уже сплять,

А ніч уже піднімає повіки

І так хоче вона милий місяць обнять.

На вулиці гарно, і зорі моргають,

Неначе маленьке, миленьке дитя.

Ті зорі, напевно, моргаючи, знають,

Яке в кого буде наступне життя.


КРАСИВЕ У ЖИТТІ

На мою думку, красивого у житті людини має бути доволі багато. Насамперед, повинне саме життя бути красивим, а для цього людина не повинна псувати свої плани і мрії стосовно майбутнього. Для того, щоб добре жилося, потрібно: по-перше - бути оптимістом, не приховувати свої позитивні емоції, думати лише про краще. По-друге – не жити, «переживаючи з дня на день», а жити справжнім життям, радіти, тішитись цим життям (хоч би яке воно не було погане) і пишатись, що взагалі Бог дав нам життя, дозволив нам жити.

Також, велике місце у красивому житті займають повага, любов, шана, ласка, яку всі люди повинні проявляти один до одного. Без поваги народ не існував би, всі люди ненавиділи б один одного. Потрібно цінувати найкращі хвилини життя.

Наприклад, у моєму житті є багато прекрасного, тобто є багато позитиву. Я живу в своєму красивому, оточеному лісом селі, маю родину, навчаюся в школі, маю безліч добрих і хороших друзів, знаю і пишаюся своєю українською мовою.

Українська мова для мене найрідніша, наймиліша, найпрекрасніша, наймилозвучніша і, все ж таки, найдорожча. З раннього дитинства і до глибокої старості людина нерозривно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що робить людину нездоланною в пошуках істини. Українська мова – не сирота, вона має слов'янську родину і світлу славу. Вона має все, так як і кожен громадянин України, включаючи сюди й політичне право, завойоване для неї Жовтневою революцією, щоб жити й розвиватися, як сказано в чудовому вірші Максима Рильського: «Мужай, прекрасна наша мово, в сім'ї прекрасних братніх мов.» Кожен день нам дає урок пізнання. І завжди, скрізь і усюди наш учитель – мова.

Найпрекрасніше місце у моєму житті – це моє рідне село Чорниж, моя рідна домівка, оселя, де я народилася. Де б я не була, куди б я не поїхала, мені завжди хочеться повернутись якнайшвидше додому. Адже в своєму рідному селі я виросла, навчилась говорити, пізнала життя. Тепер я учениця одинадцятого класу. Незабаром піду в світ. Багато доріг відкрито переді мною. Куди б мене не закинула доля, моя душа завжди буде прагнути повернутись до того місця, де промайнуло моє дитинство і де я залишила частинку свого життя. Всі дороги мене вестимуть додому. Я ніколи не забуду мій рідний і милий серцю край.

Я люблю спорт, захоплююсь футболом, волейболом. Можливо саме це додає мені трішки позитиву і дозволяє радіти життю. А ще я пишаюся тим, що маю краплиночку таланту. У вільний час я пишу вірші, викладаю на папір всю душу і всі свої емоції.

Красивого має бути доволі,

Красивим має бути життя.

Повага, любов, шана й сила волі,

Мають бути попередниками майбуття.

Потрібно сміятись, співати, радіти,

Якнайкраще проводити час.

Потрібно красиво вміти жити,

І тоді, фортуна буде у нас.


УКРАЇНА

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

Лиш в Україні небо синє,

І найчистіша тут вода.

Зелений ліс, чисті озера,

Є і солонії моря,

За Україну бивсь Бандера.

Це є лиш нашая земля.

Нема ніде вже України,

Вона лишень одна у нас…

Про Україну слава лине,

Й завжди лунала, увесь час.


***

Зима заснула десь далеко,

І осінь від нас не спішить.

Звикнути до погоди – нелегко,

Жодна сніжиночка не летить.

На календарі уже грудень,

А морозом ніде і не чуть.

Ну коли ж та зима уже буде?!

Завірюха коли почне дуть?!

Незабаром Різдвяні свята,

Снігу по коліна має бути.

На полюсі олені б'ють копита,

А зимою ніде ще й не чути.

Незабаром святий Миколай,

Завітає до слухняних діток,

Дід Мороз, вже торбину складай,

Будемо чекати сніжинок-квіток.

Калькова Ірина Володимирівна, 11 клас

Вчитель Ковальчук Світлана Василівна


МОЯ УКРАЇНА

Рідна моя Україно,

Де цвіте червона калина,

Тут простягаються українські Карпати,

Тут мій дім, моя хата.

А влітку веселка грає,

Соловей пісні співає,

Гай шумить і вітер дує,

Де птах летить, мов кудись мандрує.

Де сонце промені пускає,

Струмок з струмочком розмовляє,

Де хмарки по небу літають

Й дівчата пісні співають.

Це моя мила Батьківщина,

Тут земля моя й родина.

Праця тяжка й могутня сила,

Що в бою ворогів спинила.

Тут барви осені прекрасні

Кохання першого муки ясні.

Тут натхнення і завзяття

Тут борців незгасне бажання.

Це моя Україна,

Вона в світі єдина.

Вона, як мати, що любить єдиного сина,

Вона така, як і ти, людино.

Вона стогне і плаче

І водночас радіє.

Вона мріє в майбутнє

І про щось знову мріє.

Вона з руїн підіймається

І до вас мило всміхається,

Вона з найдорожчих цінностей одна –

Співуча й квітуча моя сторона.

Я люблю тебе, моя рідна Вкраїно!

Люблю, немов власну дитину,

В душі зберігаю любов неземну

І молюся за тебе в годину сумну!!!

Копитюк Тетяна Миколаївна, 10 клас

Вчитель Ярмолюк Світлана Олександрівна


МОЄ СЕЛО

Десь далеко в Україні

На красивій, на Волині

Розкинулось там село,

Чорниж – ймення йому було.

А було село красиве,

Між степами, між лісів,

І жили там добре люди,

Було декілька дворів.

Працювали і трудились

Усі люди в тім селі.

А на свято веселились

І не знали тут біди.

Та якось одного разу,

З невіданої нам дороги,

На красиве село наше

Накинулись вороги,

Спопелили вони його,

Всі оселі і двори…

Сотні років вже пройшло,

Й село наше ожило

Має безліч дворів

І багато школярів

Люди трудяться, працюють,

Мир і труд усі цінують,

В милості усі живуть

В майбуття з натхненням йдуть.


ВЕСНА

Пахне довкола свіжістю,

Сонце теплішим стає,

Наповнюється серце ніжністю,

І настрій енергію дає.

Природа ще спить, досипає,

Он хмари по небу пливуть .

І радісно птахи співають.

Приходу весни усі ждуть.

Встає зелененький листочок,

Шепоче гілля у саду.

Вже скоро зима та відскочить,

І прийде весна до ладу.

І будуть веселими діти-

Співати , стрічати весну,

Всі будуть сміятись й радіти.

Деревам тепер не до сну.

Калькова Ірина Володимирівна, 9 клас

Вчитель Ковальчук Світлана Василівна


***

Скелясті гори,

Зелені низовини.

Усе це мені рідне,

Усе це - Україна.

Шумні зеленії ліси,

Широководні ріки,

Такої гарної краси

Нема ніде на світі.


* * *

Україна, люба моя Батьківщина,

Де колосяться житом поля,

Де лунає рідна мамина пісня єдина,

І від грона калини гнеться гілля

Де розкидані верби під ставом,

Де чорніє зорана рілля,

Коли стелиться туман над отавами

Там простелилась рідна моя земля.

Калькова Ірина Володимирівна, 10 клас

Вчитель Ковальчук Світлана Василівна

Кiлькiсть переглядiв: 1162

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.